Хто такий Юзік?

Це історія про те, як щира симпатія глядача до актора – «доброго велетня» стала інструментом великої політики, і як важко втримати цей образ «свого хлопця», коли в руки потрапляє реальна влада. А з владою – великі можливості і гроші.

У серпні 2019-го Квартал 95 проводжав «Юзіка» у Верховну Раду. На очах кількох тисяч глядачів у концертному залі «кварталівці» зі сцени щемливо виспівували «Юзііііік» і бажали другові залишитися у політиці людиною. Головне –не зганьбитись.

Все це нагадувало проводи дитини у  літній табір, із якої та має повернутися додому засмаглою, змужнілою і задоволеною. Побачивши тоді це дійство, я подумав: цікаво, як «Квартал» зустрічатиме «Юзіка» назад після завершення роботи у парламенті? Так само щемливо музично і під оплески глядачів? Сьогодні можна сказати точно: навряд чи. Влада виявилася надто спокусливою для Корявченкова, перед якої він, як і сотні-тисячі інших не встояв.

Прізвисько «Юзік» з'явилося ще у студентські роки в Кривому Розі. Це було скорочення від імені Юрій, яке настільки «приклеїлося» до нього в команді КВН, що пізніше стало його офіційним сценічним псевдонімом. Навіть у кулуарах Верховної Ради колеги-депутати і навіть міністри часто звертаються до нього саме так, ігноруючи офіційне «Юрій Валерійович».

«Юзік» народився 26 листопада 1974 року в Кривому Розі у родині інженера та лікарки.

Має дві вищі освіти. Перша — технічна. Друга — економічна. Утім, прославився Коряченков не своїми технічними чи економічними знаннями, а своєю грою у «Кварталі»

Біографія «Юзіка» — ідеальний приклад «соціального ліфта» Кривого Рогу. Почавши шлях на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті, Юрій не просто «числився» там інженером, а пройшов шлях до заступника голови профкому. 

Їхня історія із Зеленським ще наприкінці 90-х у пилюці криворізьких палаців культури.
Коряченков потрапив у КВН у 95-му. Спочатку грав за команду «Криворізька шпана», згодом у складі «Збірної Дніпропетровська». А потім Корявченков був одним із тих, хто стояв біля витоків «Збірної Кривого Рогу», яка згодом стала командою «95-й квартал». Понад 20 років він був не просто колегою, а «тиловим забезпеченням» Володимира Зеленського. Поки майбутній президент працював над сценаріями та харизмою, Юзік керував закупівлями, логістикою та фінансами як адміністративний директор «Студії Квартал-95».  

Юзік ніколи не був просто актором. У «Кварталі» він уособлював радше архетип добродушної сили. Його габарити, специфічний тембр голосу та нехитра вдача створювали ілюзію повної зрозумілості. Глядач вірив: цей велетень не здатний на підступ. Проте за лаштунками сцени Корявченков був жорстким адміністративним директором. Саме цей талант — керувати процесами, а не просто жартувати — став його квитком у велику гру.

Коли у 2019-му «Квартал» пішов на Банкову, Корявченкову довірили найсакральніше — Кривий Ріг. Він став не просто депутатом від 33-го округу, він став «очима і вухами» президента на його малій батьківщині.

Під час президентських виборів Корявченков фактично став намісником Зеленського в Кривбасі. Він не просто агітував — він будував мережу. Його мажоритарна кампанія до Ради була феноменальною за простотою: люди голосували за «того самого Юзіка», вірячи, що він принесе в парламент ту саму народну простоту. Результат у шістдесят одну цілу п’ятдесят чотири сотих відсотка став вироком старій політичній системі регіону. У Раді він став ще й заступником голови фракції «Слуга народу».

Правда в тому, що Корявченков уособлював нову форму кумівства, яку назвали «дружбократією». Замість професійних політиків до влади прийшли люди, чия головна чеснота — багаторічна особиста відданість лідеру. В умовах української реальності це швидко трансформувалося у специфічний стиль управління. «Юзік» був основою цієї «дружбократії», яка відкривала любим друзям Зеленського шлях до влади і грошей.

За іронією долі, у серіалі «Слуга народу» «Юзік» зіграв Бориса Дудяка — голову Антикорупційного бюро. За сюжетом, він мав боротися з хабарництвом. У нинішній реальності Корявченков є людиною, яку підозрюють у неправомірних діях. 

Одним із перших серйозних репутаційних ляпасів для Корявченкова-депутата стала новина про його помічників. У 2019-му з'ясувалося, що Юрій оформив свою дружину, Тетяну Корявченкову, помічницею народного депутата (щоправда, на громадських засадах). Хоча формально закон не був порушений (гроші з бюджету вона не отримувала), сам цей факт став символом того, що «нові обличчя» швидко переймають старі звички кумівства. Тетяна, за словами самого Корявченкова, йому допомагала, але в очах суспільства це виглядало як приватизація державного мандата.

Тетяна Корявченкова стала символом успішного подружжя депутатів. Вона володіє частками у компаніях (зокрема ТОВ «Кіностолиця») та веде активну діяльність як ФОП. Її доходи зросли в геометричній прогресії після 2019 року. Цікаво, що саме на неї оформлено більшість нерухомості, включаючи недобудований маєток під Борисполем, який за роки депутатства перетворився на повноцінну віллу.

У листопаді 2019-го Корявченков потрапив у політичний скандал. Виключений тоді із фракції "Слуга народу" нардеп Антон Поляков оприлюднив аудіозапис розмови чоловіків, які представляються нардепами від «Слуги народу» Юрієм Корявченковим, Володимиром Захарченком, В'ячеславом Медяником, з нібито керівниками поліції Кривого Рогу у ресторані «Околиця».

На цих плівках голос, ідентичний голосу «Юзіка», пояснював місцевим силовикам, «хто в домі господар.

«Ми тут влада, і ми будемо вирішувати, хто буде працювати, а хто — ні», — цей посил прочитали всі.

Це був момент істини: симпатичний добряк з екрана раптом заговорив мовою «авторитетів» 90-х. Це не була корупція в класичному розумінні — це було встановлення повного політичного контролю над силовими структурами окремого регіону під куполом недоторканності.

«Юзік» визнав автентичність цього запису, на якому він проводить співбесіду начальника поліції Кривого Рогу Сергія Лукашова. Але, сім років тому він наполягав на тому, що не впливав на призначення посадових осіб до правоохоронних органів Кривого Рогу.

Утім, що б не говорив Корявченков, його політичний старт в політиці був, м’яко кажучи, невдалим. Як зрештою – і наступні його кроки. Отримавши у Раді посаду заступника голови парламентського комітету з питань транспорту та інфраструктури, його прізвище неодноразово спливало у розслідуваннях щодо можливого лобіювання інтересів окремих підрядників в проєкті «Велике будівництво». Аналітики зазначають, що тендери на мільярди гривень у Дніпропетровській області часто вигравали компанії, пов’язані з оточенням Юзіка. Його вплив на Комітет з питань транспорту дозволяв йому бути «мостом» між бюджетними грошима та підрядниками.

З початком великої війни Юрій Корявченков разом зі своїм кварталівським другом – Євгеном Кошовим, записував мотиваційні рілси про те, як вони разом із президентом будуть захищати Україну від російської навали і про те, що держава для них – на першому місці.

А потім прийшло 27 грудня 2025-го. Серія обшуків у впливових депутатів фракції від «Слуги народу», які працювали у транспортному комітеті. Хоча офіційно НАБУ спочатку заперечувало проведення слідчих дій саме того дня, згодом з'явилася інформація про розслідування щодо незаконного збагачення та участі в схемах «платних голосувань» за участю представників транспортного комітету, серед яких і був Корявченков. В кулуарах обговорювали, що Юзік нібито встиг виїхати з країни за лічені години до можливої вручення підозри. Хоча давній друг Зеленський і намагався тримати медійну паузу, джерела повідомляли про його фігурування у справі про системну корупцію в інфраструктурних проєктах. 

Однак, найбільшим скандалом цьогоріч стала закордонна нерухомість «Юзіка». Розслідування Михайла Ткача та «Української правди» знайшло родину нардепа в Іспанії. Ба більше – сам Корявченков виїздив туди під час війни.

У своїй декларації за 2025 рік Корявченков вказав квартиру площею близько 91 кв. м в Іспанії, у місті Бланес, це – Коста-Брава, оформлену на дружину.

Вартість житла склала близько 150 тисяч євро (понад 6,5 млн грн). Пояснення депутата були плутаними: дружина стверджувала, що це кредит, який вони будуть платити два роки. Проте журналісти-розслідувачі вказували на невідповідність офіційних доходів родини та способу життя на дорогому європейському курорті під час повномасштабної війни в Україні.

Та й скромність — це не про Юзіка. Якщо на початку політичної кар'єри він їздив на старому Prado 2013 року, то у 2024 році в сім'ї з'явився новенький трьохсотий Toyota Land Cruiser 300 вартістю близько 4 млн грн. 

У Верховній Раді Корявченков обрав стратегію «тихої води». Ви не побачите його в палких дискусіях на трибуні. Він — людина кулуарів. Його вплив вимірюється не кількістю поданих законопроєктів, а вагою його присутності поруч із першими особами держави.

Чесна оцінка його діяльності за ці роки — це історія про втрачену ілюзію. Він залишився частиною «ближнього кола», але перестав бути «голосом народу». Сьогодні Юзік — це символ того, як система перетравлює навіть найбільш впізнавані обличчя, перетворюючи їх на елементи владної вертикалі, де лояльність завжди цінується вище за професійність чи публічну підзвітність.

Юрій Корявченков — це живий пам'ятник електоральному вибору 2019 року. Він пройшов шлях від об’єкта загальної любові до фігуранта антикорупційних розслідувань, залишившись при цьому непохитним у своїй відданості «кварталівському» корінню. Його історія — це нагадування: якщо актор знімає грим, під ним не завжди виявляється реформатор. Часом там просто адміністратор, який замість «Кварталу» раптом отримав у розпорядження ціле місто чи цілу галузь.

Сергій Руденко