Як здавали Луганськ. Що насправді сталося 9 березня 2014 року

"Чим саме займався Дмитро Снєгирьов у 2014 році достеменно невідомо", — пише авторка матеріалу. Далі зазначається, що мене «кілька разів бачили на проукраїнських мітингах», а я повідомляв у Київ, що "бойовики все захоплюють, а влада — не діє".

Тож поясню, наскільки "дотичною" була моя діяльність до тих подій.

Не буду зараз розбирати весь 2014 рік. Зупинюся лише на одному дні — 9 березня 2014 року.

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Луганську проходив мирний мітинг до 200-річчя від дня народження поета. На площі зібралися приблизно 300–400 людей — переважно проукраїнська інтелігенція, жінки та люди старшого віку.

Натомість колона проросійських бойовиків була організованою і підготовленою до силового сценарію: окремі групи мали координаторів, а їхні учасники — біти, кастети та кригоруби.

Ядром цих сил стали місцеві "народні дружини" та проросійські організації, зокрема "Луганська гвардія", які згодом стали кадровою базою для майбутніх формувань так званої "ЛНР", зокрема батальйонів "Дон" та "Зоря".

Коли стало зрозуміло, що починається силовий напад, людей почали відводити. Але частина учасників мітингу залишилася біля пам’ятника Шевченку.

І тут виникає перше принципове питання: як сталося, що керівництво Луганської ОДА вчасно опинилося всередині будівлі під охороною міліції, тоді як цивільні люди залишилися на площі?

Але ще більш показові речі почали відбуватися біля самої облдержадміністрації.

Коли проросійський натовп пішов на штурм будівлі, належної протидії з боку правоохоронців не було. Виникає також багато запитань щодо перемовин у приміщенні ОДА, коли ми забарикадувалися. В кабінет очільника Луганської ОДА зайшла так звана "ініціативна група", яку вів один із заступників начальника УМВС.

У цей момент поведінка тодішнього голови Луганської ОДА Михайла Болотських та його першої заступниці Ірини Верігіної викликає в мене окремі запитання.

Коли ситуація стала критичною, вони залишили кабінет через чорний хід. Натомість українські активісти, серед яких був і я, залишилися. Керівництво Луганської ОДА фактично кинуло нас напризволяще.

"Окрім того, очевидці повідомляють, що в Луганській ОДА забарикадовані близько двох десятків активістів, переважно жінки. Агресивно налаштовані проросійські активісти намагаються увірватись до них", — повідомляла "Українська правда" про події тих буремних днів.

Є відео з внутрішнього двору Луганської ОДА. Болотських та Верігіна сідають в автомобіль, я підходжу до машини — і двері переді мною зачиняються. Вони їдуть.

Я залишаюся сам на сам із натовпом людей, які чудово знали, хто я. Я був публічною особою, очільником націоналістичної організації ГІ "Права Справа" і одним із тих небагатьох, хто відкрито виступав проти проросійського сценарію на Луганщині.

Під час штурму мене встигли травмувати. Удар кригорубом, який, судячи з траєкторії, мав прийтися в голову, я встиг прийняти плечем. Після цього плече довелося довго лікувати.

І ось у такому стані мене залишають у захопленій будівлі.

Тому сьогодні я хочу почути відповідь: хто дав команду керівникам області залишити мене у захопленій бойовиками будівлі облдержадміністрації?

Наступного дня Михайло Болотських пояснював журналістам, що заяву про відставку написав під тиском, оскільки існувала загроза фізичної розправи над жінками та дітьми, які перебували в будівлі ОДА.

У мене запитання до цієї версії Болотських. Якщо головною метою було врятувати людей, чому частина цих людей залишилася всередині після того, як керівництво області саме залишило будівлю і кинуло їх напризволяще?

Але й це ще не все.

Коли мені вдалося вирватися із захопленої будівлі на службовому автомобілі міліції та дістатися до обласного управління МВС, мене зустрів полковник Служби безпеки України Руденко, на той момент старший оперуповноважений 3-го сектору відділу захисту національної державності УСБУ в Луганській області. Останній був здивований, побачивши мене. У присутності свідків Руденко повідомив мені, що була дана вказівка на мою фізичну ліквідацію під час штурму будівлі ОДА.

Показово, що це була не перша спроба моєї фізичного тиску з боку співробітників УСБУ у Луганській області.

І це вже переводить події 9 березня зовсім в іншу площину.

У червні 2014 року Руденко зламав присягу на вірність Україні і перейшов на бік бойовиків. Згодом він очолив так званий "відділ захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом МДБ ЛНР". На цій "посаді" він безпосередньо координував контррозвідувальне забезпечення диверсійно-розвідувальних груп окупантів та передавав бойовикам відомості про діяльність українських патріотів.

Звертаю увагу і на те, хто в цей момент очолював Управління СБУ в Луганській області. Олександр Третяк керував ним до 10 березня 2014 року, коли був звільнений указом в.о. Президента Олександра Турчинова. Згодом Третяк опинився на окупованій території та в листопаді 2015 року публічно виступив у Донецьку на брифінгу так званого "МДБ ДНР", заявивши про перехід на бік бойовиків і закликаючи українських силовиків до повалення влади в Києві. У 2022 році український суд заочно визнав його винним у закликах до насильницької зміни конституційного ладу та засудив до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ексначальник 3-го сектору візуального спостереження відділу оперативного документування УСБУ в Луганській області Дмитро Бєльський, з підлеглими якого у мене та членів "Права Справа" постійно виникали конфліктні ситуації, також перейшов на бік ворога. Більше того, він передав російським спецслужбам секретні дані відділу оперативного документування, зокрема адреси конспіративних квартир СБУ в Луганській області.

І Руденко, і Третяк, і Бєльський — це не поодинокі випадки. Станом на квітень 2014 року з 580 співробітників Управління СБУ в Луганській області понад 300 протягом кількох наступних місяців звільнилися або перейшли на бік ворога.

Події 9 березня були першою масштабною репетицією силового захоплення влади в Луганську.

Саме тоді відпрацьовувалася модель, яку вже у квітні використали під час захоплення будівель СБУ та інших органів влади.

Окремої уваги заслуговує склад учасників штурму. Серед них були представники Луганської обласної козацької організації "Лугарі". У  відповідному однострої "український козак" брав  безпосередню участь у захопленні ОДА та фотографувався з лідером проросійського руху Олександром Харитоновим, якого проголосили "народним губернатором".

На жаль, це не поодинокий факт колоборації з боку представників "українського козацтва". Я вимагатиму правової оцінки діяльності представників "українського козацтва" і скасування державної реєстрації Луганської обласної козацької організації "Лугарі".

Не менш показовою була реакція держави на лідерів проросійського руху. 11 березня СБУ затримала Арсена Клінчаєва, 13 березня — керівника "Луганської гвардії" Олександра Харитонова. Однак згодом обидва знову опинилися на волі. Харитонов отримав п’ять років умовно, виїхав, а пізніше повернувся до Луганська. Тому питання полягає не лише в тому, хто штурмував державні установи, а й у тому, чому затримані лідери сепаратистського руху знову отримали можливість діяти.

Окремо варто пояснити, чим події в Луганську навесні 2014 року, зокрема штурм Луганської ОДА, відрізнялися від аналогічних подій у Харкові та Донецьку. Йдеться насамперед про відсутність фізичної розправи над заблокованими в будівлі представниками Євромайдану та їхніх публічних принижень.

Справа утім, що свого часу аналітичному відділу ГІ "Права справа" полковником СБУ В. Зарембо було передано інформацію щодо негласних співробітників відділу "Т" (департамент захисту національної державності) управління Служби безпеки України у Луганській області у керівництві політичних партій, громадських об"єднань і журналістському середовищі.

Саме цей факт дозволив аналітичному відділу ГІ "Права Справа" значною мірою контролювати політичну ситуацію в області.

Варто зазначити, що згідно наданої полковником СБУ Зарембо В. інформації, фактично всі ключові лідери луганського "Антимайдану" входили до агентурного апарату СБУ, а саме: О. Харитонов, А.Клінчаєв та Л. Рубан.

Звертаю увагу, що тодішній начальник відділу "Т" Луганського УСБУ полковник Охтирський відмовився порушувати кримінальну справу проти отамана Луганського округу донських козаків Леоніда Рубана, який підписав і оприлюднив відкрите звернення до президента РФ Володимира Путіна із закликом надати "військову підтримку" та ввести війська в Україну.

У червні 2017 року ексначальник Луганського УСБУ Олександр Петрулевич публічно заявив, що Леонід Рубан перебував на зв'язку як негласний співробітник відділу "Т" (Департамент захисту національної державності).

Показовою є й подальша доля окремих представників УСБУ в Луганській області. Так зване "міністерство державної безпеки "ЛНР" (МДБ "ЛНР"), а згодом і саму "ЛНР", очолив полковник СБУ Леонід Пасічник.

Нагадаю, у березні 2007 року президент України Ющенко нагородив Леоніда Пасічника медаллю "За військову службу в Українi". На момент цього нагородження Валентин Наливайченко очолював Службу безпеки України на посаді виконувача обов'язків Голови СБУ.

Усе це демонструє, наскільки тісно в подіях 2014 року перепліталися діяльність російських спецслужб, проросійських структур та співробітників Служби безпеки України.

Зазначу, що з квітня 2014 року діяльність ГІ "Права Справа" координувалася на рівні заступників голови СБУ. Щодо ситуації в Луганську наші позиції принципово розходилися: я наполягав на силовому звільненні захопленої будівлі СБУ, тоді як центральна влада робила ставку на політичний компроміс.

Цю позицію я висловлював публічно. 9 квітня 2014 року, після захоплення будівлі УСБУ в Луганську, я заявив, що готовий взяти на себе персональну відповідальність за силову операцію і "поховати раз і назавжди проблему сепаратизму під руїнами будівлі СБУ".
Тож відповідь на запитання, чим я займався у 2014 році, є у відкритих джерелах.

Спроба дискредитувати мене зіграла з авторами цієї публікації злий жарт.

 Вона дала привід повернутися до подій 9 березня вже не на рівні загальних оцінок, а на рівні конкретних прізвищ, рішень і відповідальності.

Саме за підсумками публікації Центром прав людини ZMINA та Інститутом масової інформації наклепницького матеріалу про мене я підготував заяву до правоохоронних органів щодо кримінального правопорушення з боку Михайла Болотських та Ірини Верігіної, передбаченого статтею 135 Кримінального кодексу України — "Залишення в небезпеці".

Окремий нюанс стосується і авторки наклепницького матеріалу. За інформацією полковника СБУ Зарембо В., остання перебувала на оперативному зв'язку як негласний співробітник відділу "Т" (Департамент захисту національної державності) на псевдо "Гуцулка" і  її неодноразово використовували куратори для інформаційних провокацій проти національно-патріотичних сил Луганщини. Саме тому особливо показово читати сьогодні її оцінки щодо моєї політичної діяльності.

Менше з тим, маю подякувати авторам цієї публікації. Вони дали привід поставити питання про персональну відповідальність керівництва області, участь у штурмі представників так званого "українського козацтва" та роль державних структур і УСБУ у Луганській області у подіях, які відкрили шлях "русской весни" на Луганщині.

Окреме питання я хочу поставити Центру прав людини ZMINA та Інституту масової інформації, які поширили цей відверто наклепницький матеріал.

Організації, які говорять про права людини, свободу слова та журналістські стандарти, мали б особливо ретельно ставитися до інформації, яку вони ретранслюють. Бо професійні стандарти і захист прав людини починаються не з гучних заяв про "інформаційні атаки", а з перевірки фактів і відповідальності за власні публікації.