Чому Зеленський приховував дату вторгнення та обіцяв шашлики замість евакуації?

В той час, коли борт номер один брав курс на Доху, російська армія розгорталась уздовж українського кордону. І це виглядало, як мінімум, дивно: путінські війська демонстративно підходять до порогу України і брякають зброєю, а український лідер летить у Перську затоку, бо інших планів, аніж вести перемовини з еміром Катару, у нього немає.

Близько 175 тисяч озброєних до зубів росіян розтягнулися вздовж всього російсько-українського кордону, включно з кримським півостровом. Офіційно Москва декларувала проведення військових маневрів. Хоча глава МЗС РФ Сергій Лавров говорив про можливе відновлення «громадянської війни» на Донбасі.

Було зрозуміло, що Москва шантажувала Зеленського і схиляла його до виконання Мінських угод.

Відповідно до домовленостей, підпис під якими у 2014 і 2015 роках поставив президент Порошенко, так звані «ЛНР» і «ДНР» мали отримати особливий статус у складі української держави. На окупованому Донбасі мали відбутися вибори, а бойовики повинні були отримати амністію. Путін хотів легітимізувати фейкові «республіки» і залишити за ними свій контроль. Він прагнув посадити Зеленського за стіл перемовин з лідерами ОРДЛО, зафіксувавши: все, що відбувається на Донбасі - виключно внутрішня українська проблема. 

Однак ані зустріч лідерів «нормандської четвірки» у Парижі у грудні 2019-го, ані численні перемовини Андрія Єрмака з Дмитром Козаком на території європейських держав жодного результату не дали. 

Київ не збирався виконувати Мінські домовленості. Перемовини йшли важко, без особливих успіхів. У лютому 2021-го, після закриття в Україні трьох телеканалів Медведчука, Путін остаточно зрозумів: схилити Зеленського на свій бік йому не вдасться. Роздратований господар Кремля почав гримати зброєю на кордоні з України, готуючись до війни. Він був впевнений: при слабкому президентові, яким Путін вважав Зеленського, перемога над сусідами йому гарантована.  

У відповідь Зеленський заявив, що єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі - членство України в НАТО. До того часу український лідер був переконаний: для відновлення миру на сході його країни достатньо буде лише домовитися з Путіним. Але за два роки президентства він зрозумів, що помилявся: консенсусу з господарем Кремля  можна дійти лише за однієї умови - мир на Донбасі можливий, якщо Україна прийме умови Москви. 

У Києві розуміли, що без розмови про майбутнє Донбасу для Зеленського будь-які переговори з Путіним - безглузді. Нерозумно з Кремлем обговорювати те ж мовне питання, якщо на сході України гинуть люди, які говорять і російською, і українською мовами. Цинічно говорити про відновлення повноцінних двосторонніх зв'язків між державами, коли одна з них анексувала частину території іншої. Не зовсім розумно вести розмову про становище РПЦ в Україні, коли ця церква виконує роль провідника «русского міра». 

22 квітня міністр оборони Росії Сергій Шойгу наказав відвести війська від українського кордону. А ще за кілька днів стало відомо про заплановану у Женеві зустріч президентів США і РФ - Джозефа Байдена і Володимира Путіна. В порядку денному рандеву було і «українське питання». Господар Кремля розраховував отримати від американського лідера гарантії того, що НАТО не буде розширятися на схід і Україна лишиться в сфері інтересів Росії. Однак женевська зустріч, яка відбулася 16 червня, не дала президенту Росії очікуваного результату.

На цьому тлі команда Зеленського вже розробила п’ятирічну стратегію деокупації кримського півострова та провела у серпні 2021-го міжнародний саміт «Кримської платформи».

У Кремлі палало. Вустами міністра Сергія Лаврова і речниці МЗС Росії Марії Захарової Москва таврувала наміри України повернути собі Крим.

Олії до вогню додав Зеленський, який запропонував проросійськи налаштованим жителям «ЛНР» та «ДНР» виїхати до Росії. Більшість жителів ОРДЛО сприйняли це як образу. Кому ж міг сподобатись заклик: «Чемодан, вокзал, Росія»? Нікому. 

З початком осені Росія перекинула свої війська до Білорусі, де відбувалися навчання «Захід-2021». Участь у них взяли близько 200 тис. військовослужбовців з Росії та Білорусі, до 760 одиниць техніки та 15 кораблів. Офіційно навчання закінчились 15 вересня. Однак більша частина російських військових так і не повернулись у місця своєї постійної дислокації, залишившись у Білорусі.

На цьому тлі російська пропаганда продовжувала підвищувати градус ненависті росіян до українців. 11 жовтня 2021 року заступник голови Радбезу РФ Дмітрій Медвєдєв в своїй статті «Чому безглузді контакти із нинішнім українським керівництвом?» констатував: керівництво України знаходиться під іноземним впливом і Москва вестиме перемовини з Києвом вже після зміни президента в Україні. Політичний пат.

До війни лишалося п’ять місяців.

Наприкінці 2021-го Путін зробив останню спробу домовитись з США та країнами НАТО. Москва пропонувала Вашингтону та Північно-Атлантичного альянсу відмовитись від розширення на схід і від прийняття до союзу України. Захід це сприйняв як ультиматум і шантаж, відмовившись від перемовин із Путіним.

В той самий час у західній пресі вже публікувалися карти наступу Росії на Україну, джерела у американській і британській розвідках називали орієнтовний час великого вторгнення росіян - кінець лютого 2022 року. Про ймовірність наступу писали The Washington Post, Politico, The New York Times, Bild та інші впливові видання.  

Як потім з’ясується, американці ділилися з українським керівництвом розвідувальними даними про плани нападу путінської армії на Україну. Попри це Зеленський у своїх публічних виступах просив українців не панікувати і запевняв, що все знаходиться під контролем і їм нічого не загрожує.

19 січня 2022 року Зеленський у своєму зверненні до народу висловив здивування, що навколо усі говорять про ймовірний новий напад РФ на Україну. «А в чому  новина? Хіба це не є реальність вже вісім років?.. Ці ризики існують вже не один день і вони не стали більшими. Більшим став ажіотаж навколо них. Зараз активно нападають не на нашу землю, а на ваші нерви, щоб у вас було постійне відчуття тривоги, а також на емоції інвесторів. Послабити Україну, щоб примусити до поступок», - заявив він. І додав, що, попри усі погані прогнози, в українців все буде розкладом. Навесні - святкування Великодня і шашлики на природі, влітку - городи, здача екзаменів ЗНО і вступ до університету, восени - Чемпіонат світу з футболу в Катарі.

Зеленський намагався демонструвати олімпійський спокій і впевненість в собі. Певен, аби у нього за спиною не було акторського досвіду, навряд чи це йому вдалося б. Уявіть собі: перед великим вторгненням Росії до України за дорученням Байдена прилітає директор ЦРУ Вільям Бернс. Він викладає Зеленському детальний план росіян з його ліквідації. Володимир приголомшений і вражений цією новиною. Так, принаймні, стверджує,публіцист Кріс Віппл у своїй книзі «Боротьба всього життя: усередині Білого дому Джо Байдена». Президент США розповів 11 червня 2022-го, що його країна мала точні дані про напад Росії на Україну, однак, твердить він, «Зеленський не хотів цього чути». 

Пізніше в інтерв’ю The Washington Post Зеленський зізнається, що з кінця 2021-го від західних партнерів він отримував повідомлення про підготовку нападу Росії на Україну. Однак, каже Володимир, українське керівництво вирішило не сіяти паніку в державі, аби не спровокувати масову еміграцію та не зірвати податкові надходження. У такому разі, впевнений Зеленський, Путін цілком  міг би за три дні, як планував, взяти Київ. Рішення залишити людей у країні, де вони могли би боротися, щоб захистити свої домівки, було ключем до відбиття будь-якого вторгнення, сказав президент.

Як могли розвивалися події в Україні, якщо б люди були завчасно попереджені про напад Росії, важко сказати. Можливо, це дозволило б частині українців, наприклад, в тому ж Маріуполі, врятувати своє життя та життя рідних. Ті ж підприємці могли б завчасно перевезти свій бізнес у більш безпечні регіони. А мами з маленькими дітьми - залишити країну ще до ракетних ударів. Хто його знає, як все було б. Історія, на жаль, не має умовного способу. 

12 лютого, за 12 днів до великого наступу, видання Politico та Spiegel, посилаючись на власні джерела у спецслужбах, повідомили про дату можливого широкомасштабного наступу Росії на Україну - 16 лютого. Частина українців, особливо - зі статками, почали спішно залишати країну. Чартерні рейси з багатіями прямували з Борисполя до Європи, автомобільні стоянки у аеропортах були забиті дорогими іномарками. Ті, хто не міг чи не хотів залишати державу, почали скуповувати в магазинах сірники, сіль, цукор, крупи. Автомобілісти запасались пальним. У зброярських магазинах розкупили рушниці і патрони. 

У День святого Валентина подружжя Зеленських записало відео. «14 лютого 2022 року, знімаємо це відео з дружиною не просто так - дуже важливо зараз показати всім, що ми разом, ми вдома, ми в Україні», - заспокоїли українців Олена і Володимир.

Того ж таки дня міністр оборони Білорусі Віктор Хренін зателефонував своєму українському колезі Олексію Рєзнікову і збрехав: нападу з території його держави на Україну не буде. А президент Зеленський підписав указ про запровадження 16 лютого в Україні Дня єднання, яке символізує єдність українців.

Буквально вже через день, увечері 15 лютого, агенція Reuters запустила стрім з головної площі української столиці - Майдану незалежності. Трансляція називалась «НАЖИВО: Вид на Майдан у Києві під час російсько-української війни». На екрані - нічне місто, одинокі перехожі і автівки. 

За цим в онлайні стежили десятки тисяч глядачів, сподіваючись стати свідками початку війни у прямому ефірі. Однак все це радше нагадувало спільний перегляд фільму, аніж очікування апокаліпсису в Україні. Більшість глядачів не вірили в початок великої війни. Під трансляцією вони жартували і хейтили Путіна. Вже вранці 16 лютого в онлайн-трансляцію Reuters, яка велась з готелю «Україна» (за іронією долі за часів СРСР він називався «Москва»), влетів дрон. До нього було прикріплено оголошення: «Продам гараж на Соломі» («Солома» - скорочено назва одного із районів Києва - Солом’янського, - С.Р.). На ньому було вказано контактний телефон, який виявився номером російського посольства в Україні. Воно знаходилося саме у Солом’янському районі.

Історія справді вийшла смішною. Шкода, що в ті дні ми навіть не уявляли, що нас чекає буквально за тиждень. Нам треба було не сміятись із попереджень західних медіа, а думати про безпеку своїх родин та про оборону країни. За крок до великої війни більшість українців, на відміну від бійців ЗСУ, виявилися безпорадними і психологічно не готовими до удару російської армії. Ще увечері 23 лютого ми готували наплічники наших дітей до походу у дитячі садочки і школи, а вже вранці наступного дня ховали їх від путінських ракет у підвалах та бомбосховищах.