Хто такий Віталій Кличко?

Ця історія почалася в Лас-Вегасі.

Пізнього вечора 11 грудня 2004 року в казино Мандалай-Бей Різорт енд Казіно не було де яблуку впасти.

Публіка шаленіла в очікуванні боксерського поєдинку Віталія Кличка та Денні Вільямса. На кін був поставлений пояс чемпіона світу за версією WBC, яким володів українець. Зал чекав на видовище. І він його отримав. Так, не за участю Майка Тайсона, як того хотів сам Кличко, але бій виявився без перебільшення історичним.

Варто сказати, що зустріч та могла й не статися. Кличко готовий був відкласти бій через події в Україні. Там розгорталася політична криза, яка перетворилася на Помаранчеву революцію. Прихильники лідера опозиції Ющенка вийшли на Майдан, протестуючи проти фальсифікації президентських виборів. Переможцем перегонів Центральна виборча комісія офіційно оголосила Януковича.

Тоді як Віталій Кличко ще тільки готувався до бою з Вільямсом, його молодший брат, Володимир, закутаний у помаранчевий шарф (помаранчевий — колір передвиборчої атрибутики Ющенка), долучився до протестувальників на вулицях Києва. Навряд Володимир тоді мріяв про політику. Він повністю віддавався боксу. Але завжди був поруч із Віталієм. Надзвичайна пізнаваність братів Кличків, яку дав світовий бокс, відкривала їм шлях до великої політики. Вони стали успішним спортивним брендом, який міг уже працювати й у політиці.

Восени 2004-го Янукович прагнув мати підтримку Віталія Кличка на президентських виборах. «Він покликав мене до себе в кабінет (на той час Янукович був прем’єр-міністром), і ми з ним довго розмовляли один на один. Якоїсь миті мені здалося, що я потрапив на сходку 90-х. Віктор чомусь вирішив, що коли він буде говорити на фені, ми будемо на рівних. Коли я йшов, то подумав: «Не дай, Боже!» — згадує Віталій Кличко.

Після зустрічі з Януковичем Кличко вирішив підтримувати його опонента — Ющенка.

Одинадцятого грудня, саме в день поєдинку Кличка та Вільямса, лікарі австрійської клініки «Рудольфінерхаус», куди був госпіталізований Ющенко, заявили: їхнього клієнта отруїли діоксином. Знаючи це, Кличко вирішив все-таки вийти в ринг. «Думаю, що цей бій стане «меседжем», посланням для всіх не лише в Україні, але й у всьому світі», — заявив він.

Який це був «меседж», сотні мільйонів телеглядачів побачили одразу. На боксерських трусах українця була помаранчева стрічка. Того кольору, який буквально заполонив усі головні вулиці Києва. Після восьми раундів Кличко здобув перемогу над Вільямсом.

Над головою чемпіона розліталося помаранчеве конфетті, а його брат, який спеціально прилетів на бій, розгорнув помаранчевий стяг із написом «Так!».

Що в ті хвилини думали росіяни й особисто Путін, який проштовхував у президенти Януковича, достеменно не відомо. Але я певен: помаранч від Кличків впливав на господаря Кремля як червоний колір на бика.  

Бій у Лас-Вегасі став для Кличка першим і свідомим кроком в українську політику. Досі вони з братом зазвичай були «гарніром» для інших: на парламентських виборах агітували за олігарха Ігоря Бакая, а на виборах мера Києва — за Олександра Омельченка. Останній, до слова, був близьким до Кличків і довгий час відвідував всі поєдинки братів – доти, доки Віталій не став конкурувати із Омельченком за крісло міського голови Києва.

Піднісши в Лас-Вегасі догори руку в боксерській рукавичці, Віталій Кличко сповістив світові не лише про перемогу над Вільямсом. Він дав сигнал, що переходить в іншу вагову категорію — політичну. Спершу — як радник президента Ющенка, а потім — і як депутат Київради.

І щоразу, на кожній сходинці, після кожного боксерського бою поруч буде брат. Завойовуючи на світовій арені чемпіонські пояси, Володимир Кличко не лише капіталізуватиме їхній спільний бренд. Він стане надійною опорою й помічником Віталія в багатьох виборчих кампаніях.  

Прихід Кличка-старшого в політику провокував посмішки, кпини й насмішки. Звісно, за його спиною. Слова Віталія перетворюватимуть на меми, а недолугі фрази висміюватимуть пародисти. Пізніше сам Кличко вирішить цей недолік зробити перевагою, видавши книжку з такими мемами. Один із найпопулярніших — «А сьогодні в завтрашній день не всі можуть дивитися. Точніше, дивитися можуть не тільки всі, мало хто може це зробити».

У політиці для Кличка все буде набагато складніше, ніж у рингу. Бо ж, на відміну від боксу, в українській політиці правила зазвичай змінюють під того, хто приходить до влади. Це Віталій чітко усвідомив 2010 року — після перемоги Януковича на президентських виборах. Тоді Кличко пішов в опозицію, очолив партію «УДАР» і провів її в парламент.

У серпні 2013-го Кличко заявив про намір балотуватися у президенти України. Соціологія давала йому 19 % підтримки виборців. Він поступався лише президенту Януковичу та опозиціонерці Юлії Тимошенко, яка тоді сиділа за ґратами.

Утім, переможній ході Кличка, хай як це дивно, завадив Майдан. Ні, з рейтингом у Віталія все було гаразд. На кінець січня 2014-го соціологія показувала, що разом із Януковичем він виходить у другий тур дочасних президентських виборів. Водночас розрив був мінімальний: Януковича й Віталія розділяли лише кілька відсотків голосів. Інші претенденти були далеко позаду, зокрема й Петро Порошенко.

Під час акцій протесту у 2013–2014 роках Віталій Кличко став одним із трьох опозиційних політиків, які вели перемовини з Януковичем. Вимоги учасників Євромайдану (а пізніше — Революції гідності) були прості: європейська інтеграція держави, дочасні президентські вибори, притягнення до відповідальності силовиків, які вбивали в Києві протестувальників.

Шостого грудня 2013 року Володимир Кличко привів на Євромайдан наречену — Гайден Панетьєрі. У центрі української столиці чемпіона світу з боксу й відому американську акторку зустріли привітанням «Слава Україні!». Пара йшла через натовп протестувальників, кожен із яких намагався потиснути їм руки. Вони разом вийшли на сцену перед мітингувальникам, зірвавши овації.

«Добрий вечір, друзі!» — українською до присутніх звернулася Панетьєрі. Майданівці схвально загуділи. Потім перейшла на англійську й говорила про демократію та вибір українців. Володимир Кличко також був максимально лаконічний: «Ми будемо стояти до переможного кінця. І я певен, що добро завжди переможе зло. Ми повинні взяти свою долю в руки, як і долю своєї країни, своїх дітей. Я пишаюся своєю Батьківщиною, я пишаюсь своїм українським народом. І я переконаний, що ми будемо жити за європейськими стандартами. Слава Україні». Майдан відповів: «Героям слава!»

У ті дні Віталій Кличко разом з іншими опозиціонерами — Арсенієм Яценюком та Олегом Тягнибоком — від імені Майдану вів перемовини з Януковичем. Це була важка й марна робота, адже, як згодом виявиться, Янукович повністю залежав від Москви. Він нічого не вирішував самостійно.

Кличко згадує, як на одній із зустрічей Януковичу не сподобались його слова. Президент кинувся до нього з кулаками. Янукович летів до Кличка зі стиснутими кулаками. Віталій добре розумів: якщо Янукович кинеться на нього, вибору не буде. Тому боксер-чемпіон став у бойову стійку. Це й зупинило тодішнього президента, який трохи поступався зростом Віталію.

Двадцять першого лютого 2014-го, коли в центрі Києва прощалися з майданівцями, які загинули від рук силовиків, Кличко, Яценюк і Тягнибок принесли на Майдан угоду з Януковичем, укладену за участю міжнародних посередників. Пам’ятаю, це спровокувало свист та обурення. Я стояв серед розлюченого натовпу, який вимагав «крові» Януковича. У відповідь Кличко по-боксерськи грав щелепами. Було видно, що цей ультиматум йому не подобався — як боксер у рингу він звик контролювати, щоб не «прилетіло» в щелепу. А тут він отримав словесний хук від сотника Майдану Володимира Парасюка, який заявив, що майданівці підуть на штурм президентської резиденції.

За кілька годин після цього Янукович втік у Росії. І титульний бій за президентство між Януковичем та Кличком не стався. Путін удруге зазнав поразки в Україні, і до неї, як і першого разу, доклалися брати Клички. Кожен у своїй політичній ваговій категорії.

Країну чекали дочасні президентські вибори. І ні в кого, здається, не було сумніву, що Віталій, який лишався на вершині рейтингів, балотуватиметься на посаду очільника держави. Хоча — ні. Сумніви мала принаймні одна людина — Петро Порошенко, який стрімко набирав оберти як кандидат у президенти України. На користь останнього Кличко зрештою й відмовився від президентства навесні 2014-го.

Як виявилося пізніше, за лаштунками публічної політики Порошенко домовився про підтримку з двома олігархами — Дмитром Фірташем та Сергієм Льовочкіним. Першого називали одним зі спонсорів партії «УДАР», яку очолював Кличко. Другий свого часу керував Адміністрацією президента Януковича.

Двадцять п’ятого березня 2014 року у Відні сталася історична зустріч цієї трійки та Кличка. Вони домовилися, що Порошенко йде у президенти, а Віталій — у мери Києва. «УДАР» на запланованих дочасних парламентських виборах мав стати частиною передвиборчої сили «Блок Петра Порошенка».

«Віденська змова», саме так згодом назвуть цю зустріч, відібрала в Кличка право на бій за президентський пояс. До речі, тоді в австрійську столицю приїхав і Володимир Кличко — очевидно, щоб побачитися з братом. Саме 25 березня він святкував день народження, і Порошенко довго публічно наполягав, що у Відень він просто прилетів привітати Кличка-молодшого.

Кличко у 2014 році переміг на виборах мера у Києві. Порошенко переміг на президентських виборах. Очолюваний Кличком «УДАР» разом із БПП зайшов у парламент. Здавалося, для Віталія усе складалося якнайкраще. Як виявилося – до 2019 року.

Наприкінці 2018-го, за пів року до тріумфу на президентських виборах, Зеленський розважав гостей українського олігарха Ігоря Суркіса.

Привітати ювіляра із 60-річчям приїхало багато гостей. Серед них був і мер Києва Віталій Кличко. На банкеті багато жартували, сміялися й підіймали келихи за здоров’я іменинника. Саме тоді, кажуть, Кличко невдало пожартував із Зеленського: «А хто ж нас смішитиме наступного разу, якщо станеш президентом?» Артистові дотеп не сподобався. Бо той жарт вказував на місце художнього керівника «Студії Квартал 95» біля найбагатших людей країни. І це місце було не за столом.

Певен, у Кличка було достатньо причин, щоб публічно жартувати з тодішнього коміка. Одна з них — у шоу-програмах «Кварталу» постійно насміхалися з нього, виставляючи Кличка дурним і недорікуватим. Ті, хто бодай раз спілкувався з Віталієм, можуть підтвердити: політик-боксер не такий недолугий, як його намагаються подати суспільству. Так, він не Цицерон. Але Кличкові довіряють містяни.

Улітку 2016-го Кличко прийшов до мене в телеефір на «Еспресо». Тоді київський мер сказав одну фразу, яка мені запам’яталася: «Я можу жити у будь-якій країні світу. У мене є така можливість. Але маю амбіцію — зробити все для того, щоб киянам жилося добре саме в українській столиці».

Команда Зеленського, яка прийшла до влади 2019-го, не стала зважати на амбіції Кличка. Приголомшлива перемога команди «Слуги народу» на президентських, а потім і парламентських виборах запаморочила голову нового очільника держави. Не останню роль у цьому відіграло й те, що перемогу на виборах до Ради у 13 мажоритарних округах столиці здобули висуванці президентської партії.

Мабуть, ви пам’ятаєте вислів, який приписують Натанові Ротшильду: «Хто володіє Парижем, той володіє Францією»?

Спокуса для «слуг народу» взяти під контроль місто, річний бюджет якого в довоєнний час сягав 60 млрд грн, була велика.

Голова Офісу президента Зеленського Андрій Богдан наполягав на тому, щоб Кличко поділився з ними владою у столиці — крім посади міського голови, той обіймає ще й посаду голови Київської міської державної адміністрації (виконавча вертикаль). Кличкові ця пропозиція не сподобалася. А тому з літа 2019-го й до початку великого вторгнення Росії в Україну ми були свідками запеклої боротьби «слуг народу» з Кличком. Андрій Богдан публічно дорікав мерові тим, що в столиці створено інститут «смотрящих», які пропонували йому, голові Офісу президента, $ 20 млн відступних. Однак доказів цього факту так і не було надано Національному антикорупційному бюро. Кажуть, що справжньою причиною протистояння Кличка й Богдана була спроба перерозподілити на свою користь сфери впливу на ринку нерухомості в Києві.

Хай там як, «слуги народу» затято боролися за владу в столиці.

Андрія Богдана в Офісі президента змінив Андрій Єрмак, однак це не зупинило пресингу президентської команди. У парламенті готували новий закон про столицю, що міг позбавити Кличка посади голови КМДА. В оточенні міського голови влаштовували перманентні обшуки. Зеленський публічно дорікав Кличкові корупцією в оточенні й підіймав на кпини бажання мера зустрітися з ним. А втім, у жовтні 2020-го Віталій Кличко вчергове був обраний на міського голову Києва. Кандидат від команди Зеленського — Ірина Верещук — отримала лише 5 % голосів виборців, посівши п’яте місце.

Але й це не зупинило Офіс президента Зеленського в протистоянні з Кличком. Сторони вели затяту боротьбу. Її апогеєм стала зима 2022 року. Двадцять п’ятого січня, за місяць до вторгнення Росії, перший заступник Кличка отримав повідомлення про підозру щодо позбавлення Ради національної безпеки та оборони земельної ділянки. Того-таки дня уряд ухвалив рішення суттєво обмежити права Кличка на посаді очільника КМДА.

Уже за тиждень, 31 січня, підозру від правоохоронців отримав ще один заступник Кличка. А за кілька днів Київрада ухвалила рішення відновити районні ради в Києві й запланувала провести вибори до них на 30 жовтня 2022 року. Саме ці ради мали призначати голів РДА, а коли там була більшість від партії Кличка, Віталій мав шанс зберегти повний контроль над столицею.

Власне, восени 2022-го мала відбутися фінальна битва двох команд. Однак їй завадила війна. І може, це на краще. Війна призупинила цю гонку «політичного озброєння» між двома командами й змусила Зеленського та Кличка по-іншому подивитись один на одного. Бо ворог у них виявився один, спільний — Путін.

Я не знаю, що було б з Україною в разі перемоги Кличка на президентських виборах 2014 року. І головне — невідомо, чи успішно він керував би державою. Але для мене очевидно: якби Віталій тоді став на чолі країни, навряд ми побачили б Кличка-мера під час російсько-української війни 2022 року.   

За пів року до великої війни брати Клички дали спільне інтерв’ю. На пряме запитання журналістки, чи хотів би він спробувати себе в політиці, Володимир відповів: «Не заявлятиму, що в мене є якісь плани цим займатися. Але коли слухаю наших політиків — а я за ними уважно спостерігаю — часто думаю: “Хто ці смішні люди? Що вони говорять? Що вони роблять? ” Адже я точно можу зробити краще».

У листопаді 2021-го з’явилася інформація про те, що Володимир Кличко побував у Вільнюсі. Туди ж прилітав (начебто на день народження одного з українських телеведучих) олігарх Рінат Ахметов. Чи бачився Володимир із ним у столиці Литви й чи обговорював олігарх із боксером можливість підтримати останнього в політиці — на президентських та парламентських виборах — достеменно не відомо. Але про це активно пліткували в політичних кулуарах.

Однак за кілька місяців це було вже не важливо. Росія почала велику війну проти України. У епіцентрі протистояння опинилися й брати Клички.  

За два тижні до вторгнення в ефірі одного з популярних телевізійних ток-шоу Віталій Кличко публічно заявив: «Якщо почнеться військова агресія, як колишній солдат, я візьму автомат у руки й воюватиму за Україну». А вже наступного дня київський мер разом із молодшим братом прийшли в центр комплектування резервістів. Там Володимир записався в міську бригаду територіальної оборони. Тоді це сприймали не інакше, як звичайний піар Кличків.

Подумайте самі. Чемпіон світу із боксу у чотирьох версіях, мегазірка світового рівня Володимир Кличко, чиї статки оцінюють у сотні мільйонів доларів, готується до війни з Росією. Він може жити в безпечних США чи в будь-якій європейській державі, але лишається в Києві. Разом із братом — міським головою української столиці. І це стало сигналом для всього світу. На кону — не боксерські пояси, а їхнє життя й життя мільйонів українців.

Буквально з перших хвилин початку великої війни всі розуміли: головна ціль для Путіна — Київ. Тут був президент Зеленський, якого так ненавиділи в Кремлі, тут розташовані центральні органи влади, тут — Віталій Кличко.

У Москві щиро сподівалися, що їм достатньо буде 3-4 доби, щоб узяти під повний контроль ситуацію в Україні. За кілька тижнів до війни вустами Олександра Лукашенка Путін озвучив тезу: «Там ні́кому буде проти нас воювати». Він помилився.

Уже опівдні 24 лютого 2022-го з’явилося відео від Кличків. Брати стояли у дворі столичної мерії. Вони були схвильовані, говорили щиро й упевнено про напад Росії. Чоловіки, які провели в боксерському ринзі багато складних боїв і здобули найвищі титули на планеті, закликали українців показати силу та дух. Володимир англійською пояснював світові:  «У ці дні відбувається трагедія в Україні. У нашій державі. Ця трагедія та безглузда війна може захопити й ваші домівки. Може перекинутися не тільки на Європу, а й на весь світ. Спільними зусиллями потрібно зупинити цю агресію. Цю безглузду війну, у якій переможців не буде. Ми повинні бути єдині проти російської агресії. Разом ми — сила! Підтримайте Україну».

Це все дуже схоже на зйомки голлівудського бойовика з двома братами та їхнім другом Арнольдом Шварценеггером, який поки що стоїть за кадром. Здавалося, ось зараз з-за камери вийде режисер, плесне долонями й скаже: «Дякую всім, було! Знято! Усі вільні!». Але це була реальність, у якій життя двох чемпіонів світу могло так само несподівано обірватися, як і життя будь-якого українця.

Тоді, коли Клички зверталися до містян, група із трьох десятків російських гелікоптерів з десантниками на борту атакувала військовий аеродром у Гостомелі. Щоправда, марно. Навколо Києва зводили захисні споруди. На чотирьох станціях столичного метро — «Академмістечко», «Нивки», «Святошин» і «Житомирська» — припинили курсувати поїзди, там облаштували укриття для киян.

Якщо хтось думає, що війна помирила Віталія Кличка із Володимиром Зеленським, той помиляється. Протистояння нікуди не зникло. Колишній боксер і колишній комік як були, так і лишаються досі «на ножах». Офіс президента намагався «урівноважити» Кличка новою посадою – начальника столичної міської військової адміністрації, на яку призначили свою людину – Тимура Ткаченка. Але все виявилося надто недолуго.

Упродовж чотирьох років війни Зеленський неодноразово публічно дорікав Кличку у бездіяльності. У відповідь Кличко у світових медіа заявляє, що в Україні при Зеленському смердить авторитаризмом. Мер Києва каже, що офіс Президента намагається дискредитувати його та підірвати його позиції як міського голови.

Чи довго все це продовжуватиметься? Можливо, по завершенні наступних президентських виборів. Принаймні, до того часу, Кличко і Зеленський не готові поступатися один одному. Ані в повноваженнях, ані в лідерстві в Україні.

Сергій Руденко