Блоги

14 Серпня 2020
Лукашенко йде шляхом Януковича
Понад сім тисяч заарештованих за чотири доби, свавілля ОМОНу, сотні поранених і один загиблий

Схоже, страх перед білоруським Майданом привів президента Білорусі Олександра Лукашенка до втрати реальності. Інакше важко пояснити жорстокість силовиків щодо учасників мирних акцій протесту в Мінску, Бресті, Пінську й інших білоруських містах. Адже той, хто правий, ніколи не доводитиме свою перевагу кийками, водометами, світлошумовими гранатами й гумовими кулями. Лукашенко, ставши на шлях Януковича, вочевидь, вирішив переплюнути свого колишнього українського колегу. З усіма відповідними наслідками.

Три Майдани для України

За останні тридцять років українці тричі збирали Майдан. У 1990 році в центрі Києва на тодішній площі Жовтневої революції (нині - Майдан Незалежності) студенти влаштували голодування, висунувши політичні вимоги. Одна з них - недопущення підписання нової Союзної угоди, що в підсумку відкрило шлях до набуття країною незалежності. Був ще один міні-майдан - акція "Україна без Кучми".

Двічі - у 2004 та 2014 роках - Майдан збирав своїми діями Віктор Янукович. Вперше - коли ЦВК намагалась сфальсифікувати результати президентських виборів, проголосивши Віктора Федоровича президентом України. Удруге - коли українське керівництво на чолі з Януковичем намагалося відмовитися від євроінтеграції. Але в обох випадках перед українцями стояв вибір - Європа чи Росія. І обидва рази вибір був не на користь Москви.

Три Майдани навчили українців бути згуртованими, організованими й добиватися свого. Три Майдани виховали тих, хто у 2014 році пішов на фронт добровольцем. Три Майдани боролися за незалежність держави й за право бути вільними. Білоруси цьому поки лише вчаться. Поступово, крок за кроком, випробовуючи на собі всі "принади" вуличної демократії. Вони, як свого часу й українці, скандують "Міліція з народом!", виходять на акції протесту з квітами, намагаються мирним шляхом донести свою позицію до влади й підтримують протестувальників, сигналячи з автомобілів, що проїжджають. Усе це було й в Україні. До того часу, поки майданівців не почали розстрілювати - після чого протестувальники почали відповідати тим самим.

Режим Лукашенка вирішив одразу ж катапультувати білорусів, умовно кажучи, у Майдан-3. Для білорусів усе, що нині відбувається на вулицях їхніх міст, - шок. І омонівці, які б'ють людей, і світлошумові гранати, і безпідставні затримання. Білорусь захлинається від насильства й обурення. Однак на жорстокість людей у погонах вулиця може й відповісти. Коли люди впораються з шоком, вони можуть почати себе захищати.

Лукашенко крокує шляхом Януковича

Олександр Лукашенко неодноразово публічно обіцяв: він ніколи не допустить Майдану в Білорусі. Востаннє - в інтерв'ю українському журналісту Дмитру Гордону, яке відбулося буквально напередодні президентських виборів. У ньому Лукашенко багато розмірковував про долю Януковича, запевняючи, що в нього достатньо сил та можливостей втримати ситуацію в країні. Але, за іронією долі, аналізуючи промахи колишнього президента України, він і не помітив, що давно сам повторює його помилки.

Подібно до Януковича, Лукашенко заповнив протестувальниками СІЗО й тюрми, він повністю ігнорирує думку вулиці, максимально сконцентрувавши владу в своїх руках. Президент Білорусі, звичайно ж, бачив, чим усе це закінчилося для Віктора Федоровича. Але ось висновки з історії зробив явно неправильні. Адже силовий розгін протесту студентів у Києві у ніч на 30 листопада 2013 року привів на Майдан близько мільйона українців. І те, що починалось як мирна акція проти відмови Януковича від євроінтеграції, в підсумку переросло у жорстке протистояння на вулицях Києва. При цьому кожна нова силова дія тодішньої української влади отримувала протидію з боку мітингувальників.

Важко сказати, на що розраховував Лукашенко, розганяючи 9 серпня у Мінську, як він казав, "наркоманів та безробітних". Однак зроблено це було холоднокровно, цинічно й з особливою жорстокістю. Напевно, він хотів показати усім, хто в білоруському домі господар. Але в підсумку, як і в Януковича, його руки виявилися у крові. Глава МВС Білорусі Юрій Караєв тепер хоч сто разів може вибачатися за травми й каліцтва, завдані силовиками випадковим людям (а хто там був випадковим, цікаво?), йому та його шефу вже ніхто не пробачить побиття мирних демонстрантів.

Лідер опозиції в Белорусі один - народ

Чим завершаться акції протесту в Білорусі, і де в підсумку опиниться Лукашенко, сьогодні не знає ніхто. Сам він каже, що до Росії тікати не збирається, і до Китаю теж. Мовляв, клімат для нього не той у Піднебесній. Очевидним, мабуть, є одне: Білорусь після подій 9-13 серпня вже не буде такою, що раніше. Адже й люди, які вийшли на мирний протест та потрапили до СІЗО чи лікарні, і батьки, які марно розшукають по в'язницях своїх дітей, і жінки в білому, об'єднані у ланцюги солідарності, і водії, які вітають протестувальників клаксонами й отримують кийком в лобове скло, навряд чи далі будуть терпіти при владі Лукашенка. У Білорусі вже Майдан. І творцем його став сам Олександр Григорович.

Протестні акції у Білорусі нині проходять по всій країні. Там немає єдиного місця збору протестувальників, де їх можна було б розігнати. Білоруський Майдан тепер повсюди. На вулицях, на проспектах, на заводах, які один за іншим оголошують страйки. У білоруського протесту, на відміну від українського Майдану, немає одного лідера. Світлана Тихановська - у Литві. Частина опозиціонерів у в'язниці або в еміграції. Тому Олександр Лукашенко не зможе просто так обезголовити протест. Адже лідером опозиції в Білорусі нині є сам народ, який вийшов на вулиці.

Щоправда, питання, хто у разі відходу Лукашенка буде керувати державою, залишається відкритим. Відповідь на нього, вочевидь, шукають не лише в Білорусі, але й у сусідній Росії. І це ще одна з істотних відмінностей України зразка 2014 року й Білорусі 2020-го. Для білорусів росіяни залишаються все ще братами. А це означає, що боротьбу за свою справжню свободу білоруси вестимуть ще довго. Вони лише на початку цього шляху.

Deutsche Welle

Нові досьє

Карпін Юрій Володимирович. ДОСЬЄ

Хто такий Сергій Сивохо?

Володимир Зеленський: Якщо не закінчу війну, потрібна інша людина

Хто такий Дмитро Разумков?

Лозовський Тарас Андрійович

Хто така Олена Зеленська?

Уруський Олег. ДОСЬЄ

Мусаєв Халід. ДОСЬЄ

Марина Ставнійчук: “Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня”

Шмигаль Денис. 10 фактів із життя прем'єр-міністра України

Реклама

Партнери