Як Янукович із рук годував Путіна й Медведєва

Вони приймали парад на честь чергової річниці визволення України від німецьких нацистів.

Під прицілом камер Янукович раптом сунув руку у представницьке пальто й вигріб звідки жменю цукерок. Кинув собі до рота карамельку.

«Дмитре Анатолійовичу, пригощайтеся», – простягнув Янукович цукерки Медведєву.

Той узяв кілька цукерок, поклав до рота й на знак вдячності задоволено кивнув головою.

«Володимире Володимировичу», – Янукович розвернувся до Путіна. Простягнув цукерку. Той гидливо посміхнувся й відмовився.

Кучмі цукерку ніхто не пропонував. Той стояв злий, відчуваючи іспанський сором за Януковича. За того, кого він обрав своїм наступником. Бо саме заради нього й було влаштовано це дійство в центрі української столиці, на яке, до слова, спеціально з Москви привезли прапор перемоги, який висів над Рейхстагом у травні 1945-го.

Янукович поруч із Путіним і Медведєвим мали стати гарною телекартинкою перед другим туром президентських виборів, який був запланований на 21 листопада. У цю картинку льодяники для московських гостей ніяк не вписувалися. Але на це Янукович не зважав, оскільки був упевнений: перемога вже в його кишені – десь там, поруч із цукерками. І він не помилився.  24 листопада Центрвиборчком оголосив його переможцем президентських виборів. Путін і Лукашенко – єдині, хто привітали Януковича з перемогою. Опозиція ж разом із сотнями тисяч людей, які вийшли в центр Києва, зажадала проведення повторного другого туру, звинувачуючи команду проголошеного переможця у фальсифікації виборів.

Путін був розгніваний. За лічені дні вулиця перетворила на посміховисько його і Януковича. Доклалася до цього й тодішня дружина Януковича – Людмила, яка публічно розповідала, що на Майдані прихильникам Ющенка роздавали валянки й «наколоті апельсинки». 

Треба сказати, що починаючи з 2002-го Москва докладала великих зусиль для того, аби зробити з Януковича наступника Кучми. За плечами «клієнта» було дві судимості, лихі 90-ті на Донбасі, дружба з представниками кримінальних кіл сходу України й надзвичайно розвинута жадібність до грошей. Путін, маючи досвід роботи у КДБ, розумів: із таким бекграундом Янукович – ідеальний кандидат у президенти України. Ним можна легко маніпулювати, його можна шантажувати й запросто купити. 

Чи був Янукович завербований КДБ ще в часи його відсидок у в’язниці, знають хіба що одиниці. Але те, з якою швидкістю двічі засуджений чоловік пересувався кар’єрними щаблями, наштовхують на думку, що без спецслужб там не обійшлося.

На моє запитання, чи міг Комітет держбезпеки СРСР вести Януковича ще з юних років, колишній шеф Служби безпеки України Валентин Наливайченко відповів ствердно. 

Показово, що двічі – і у 2002-му, і у 2004-му, коли президент Кучма визначався з кандидатами відповідно на пост прем’єр-міністра і президента, його кадрова колода була сильною й розмаїтою. Серед тодішніх кандидатів були господарники, банкіри і справді перспективні політики. Однак двічі Кучма зупинявся на Януковичі. На людині, яка, певен, навіть у нього не викликала симпатій. Кажуть, у 2004-му, коли тодішній президент оголосив про Януковича як про свого наступника, він навіть публічно вибачився перед Сергієм Тігіпком, який хотів балотуватися у президенти: «Вибач, Серьожо, не цього разу!» Так це було чи інакше – не дуже важливо. Очевидно, що хтось постійно штовхав угору Януковича, який тягнув за собою у владу й у бізнес усіх «донецьких». І якщо цей «хтось» був не Кучма, то логічно, що той «хтось» сидів у Москві.

Путін же, отримавши в «розробку» двічі засудженого Януковича, розумів: такий кадр – найпростіший спосіб упокорити Україну. Однак три роки, витрачені Кремлем для того, аби посадити свого висуванця у крісло президента, були марними. Недолугий, малоосвічений, з кримінальними минулим кандидат Янукович програв вибори 2004-го. У своїй першій анкеті як кандидат у президенти Янукович допустив 12 помилок у 90 словах, зокрема і в слові «професор», написавши його як «проффессор». 

Путін, доклавши надзвичайних зусиль для перемоги Януковича, був засмучений поразкою свого підопічного. Цей смуток частково, очевидно, був розвіяний у 2006-му, коли Віктор Федорович, хоч і ненадовго, сів у крісло прем’єр-міністра. 

До президентських виборів 2010 року в Україні Кремль уже готувався ретельніше. Москва загравала з обома основними кандидатами – і з Тимошенко, і з Януковичем. Перша літала до Москви по газ до тодішнього прем’єра Путіна. Другий за підтримки Росії нарощував політичні м’язи для реваншу. Той таки Путін публічно зізнавався, що він готовий працювати будь із ким у Києві, лише б не з Ющенком, який вів Україну до НАТО і ЄС. 

У другому турі президентських виборів 2010 року, які відбулися в лютому, Янукович, обійшовши Тимошенко на 3,5% голосів, став президентом України.

Після приходу Януковича до влади були укладені так звані Харківські угоди з Росією. До СБУ, Міністерства оборони, Служби зовнішньої розвідки прийшли представники ФСБ, які намагалися контролювати все і всіх.

Наливайченко каже, що в той час Москві через Януковича вдалося взяти під контроль усі процеси, що відбувалися в Україні.

Команда Януковича, сформована з вихідців із Донбасу, підминала під себе бізнес, медіаресурси, політичні сили й освоювала кошти з державного бюджету. Соратників президента почали називати «Сім’єю Януковича». До неї ввійшли наближені до президента люди, які посідали ключові посади – в уряді, у державних компаніях, у парламенті. 2014 року, за оцінками колишнього радника уряду України Андерса Аслунда, статки сім’ї Януковича складали $ 12 млрд.

Кажуть, під час останнього святкування дня народження у статусі президента 9 липня 2013-го, у присутності українських олігархів, Янукович виголосив тост. Його зміст зводився до такого: «Прийде час – і ось ці хлопці (іменинник кивнув у бік молодих членів «Сім’ї», серед яких було двоє синів Януковича – Олександр і Віктор, Сергій Арбузов) замість нас керуватимуть Україною». Сказане не дуже сподобалося Рінату Ахметову і його колу. 

На 29 листопада 2013 року у Вільнюсі було заплановано підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Буквально за тиждень до цього уряд України відмовився від євроінтеграції. А за місяць до того відбулася таємна зустріч Януковича з Путіним у Сочі, де останній переконував українського президента долучитися до Митного союзу СНД – на противагу Європейському союзу. 

Саме в Сочі, як припускає ексголова СБУ Валентин Наливайченко, Януковичу показали плани Росії щодо створення на сході та півдні України Новоросії.

«Янукович справді на кілька діб тоді зник, зачинився з Путіним у Сочі. З мого досвіду і професіоналізму припускаю, що Януковичу тоді в деталях все показали і його приперли планом Новоросії. І все те, що почалося 2014 року, в загальних рисах і принципових речах, тоді йому показали. І просто сказали: “давай, виконуй!”. Думаю, він довго не опирався, а одразу пішов на все. Я скажу, чим підтверджується власне така моя інформація. Перше, що зробив Янукович, тікаючи на початку 2014-го, коли вже перемагала Революція Гідності? Він поїхав до Харкова і там почав говорити про Новоросію, закликав навіть роздавати зброю. Тобто він засвітив тоді всі путінські плани», – вважає Наливайченко, – вважає Наливайченко.

Відмова Януковича від євроінтеграції призвела спершу до Євромайдану, а потім – і до Революції гідності. Гнів українського народу, проти якого тодішня влада кинула озброєних спецпризначенців, призвів до краху режиму Януковича.

З 2014 року він грає роль опудала в руках Путіна. Його перманентно дістаюсь із шухляди, голять, удягають у костюм і показують публіці, наголошуючи, що саме він був і лишається легітимним президентом України. Востаннє Кремль таку спробу робив у 2022-му, коли російські війська заходили з Білорусі до Києва. Тоді Януковича планували насильницьким шляхом повернути у крісло президента України. Але цього так і не сталося.

За двадцять років, що минули з 2004-го, льодяники давно вже розтанули в кишені Януковича. А Путін так і не спробував їх на смак. Нині йому лишається лише одне – ковтати гіркі пігулки від поразки в Україні. У тій самій України, яку Путін так і не спромігся підкорити.

Сергій Руденко